Казка «Язиката Хвеська»

Був собі бідний селянин Петро, і мав він жінку Хвеську. Усім була гарна молодиця — і вродлива, і хазяйновита, але мала одну велику біду: була страшна балакуха! Що почує чи побачить — за пів години знало вже все село від краю до краю, та ще й із три короби додасть.

От якось оре Петро поле біля старого кургану, аж леміш зачепився за щось залізне. Розкопав чоловік землю — а там кований казан, ущерть наповнений золотими червінцями та сріблом!

Зрадів Петро, але тут же й зажурився: «Як дізнається Хвеська — роздзвонить на все село! Почує жадібний пан економ, прийде з гайдуками, відбере скарб, та ще й у буцегарню засадить за крадіжку!»

Подумав Петро своєю світлою головою й вигадав блискучий план. Пішов на базар, купив в’язку свіжих бубликів і велику щуку. Пішов у ліс: прив’язав бублики на високу вербу над річкою, а щуку поклав у мисливський капкан на галявині.

Увечері привів Хвеську в ліс:
— Дивися, Хвесько, яке диво в нашому лісі діється: на вербі свіжі бублики ростуть, самі до рук просяться!
Хвеська сплеснула руками: «Оце диво так диво!» Потім пішли до капкана:
— Ой, дивись, жінко, щука в капкан на зайця попалася!
— Батечки мої! — лементує Хвеська. — Щуки по суходолу бігають!

Тільки після цього Петро викопав горщик із золотом і наказав жінці:
— Бережи золото й мовчи, нікому ані пари з вуст!

Де там мовчати! Наступного ж ранку побігла Хвеська до куми по сіль:
— Ой, кумонько, ви тільки нікому не кажіть, бо то таємниця: ми з Петром учора цілий казан золота викопали!
Кума побігла до іншої сусідки, та до третьої — і до обіду панські гайдуки вже вели Петра на панський двір на допит.

Пан кричить грізно:
— Зізнавайся, злодію, де сховав золото, знайдене на моїй панській землі?!
Петро дивується:
— Яке золото, пане? Не бачив я зроду ніякого золота!
— Як то не бачив, коли твоя рідна жінка всім розказала!
— Та Хвеська в мене несповна розуму, пане! Вона такого наплете, що на голову не налазить!

Покликали Хвеську. Пан питає:
— Скажи, молодице, коли ви з чоловіком золото знайшли?
— Та тоді саме, пане, коли ми в ліс ходили, де на вербі бублики рясно росли, а в капкан на траві щука попалася!

Пан витріщив очі, покрутив пальцем біля скроні та як гаркне на слуг:
— Ви що, збожеволіли, божевільну бабу мені на суд привели?! Женіть її мітлою геть із двору!

Петро вклонився панові й пішов додому. А золото збереглося в надійному сховку. Відтоді Хвеська, коли хотіла щось зайве розпатякати, згадувала панський гнів і тримала свого язичка міцно за зубами.