Казка «Червона Шапочка»

Жила-була в одному мальовничому селі маленька дівчинка, така мила та привітна, що всі її дуже любили. А найбільше любила її бабуся. До дня народження подарувала бабуся внучці чудовий капелюшок із червоного оксамиту. Дівчинці він так пасував, що вона носила його скрізь і щодня. Тому люди в селі й прозвали її Червоною Шапочкою.

Одного разу спекла матуся смачних пиріжків і каже доньці:
— Червона Шапочко, піди провідай бабусю. Вона прихворіла, занеси їй кошик із гарячими пиріжками та глечик свіжого вершкового масла. Тільки йди обережно по втоптаній стежці, у гущавину лісу не звертай і ні з ким чужим не розмовляй!

Узяла Червона Шапочка кошик і вирушила через ліс. А ліс був красивий, пташки щебечуть, квіти пахнуть. Коли це назустріч виходить сірий Вовк. Хотів він одразу з’їсти дівчинку, але почув, як неподалік стукають сокирами лісоруби, й побоявся.

Підійшов Вовк лагідно, посміхається:
— Добрий день, чарівна дівчинко! Куди це ти поспішаєш із таким запашним кошиком?
Забула Червона Шапочка мамину пересторогу та й відповідає:
— Іду провідати бабусю за лісом, несу їй теплі пиріжки та масло.

— А далеко живе твоя бабуся? — вивідує хитрий хижак.
— Он за тим старим вітряком, перший будиночок коло лісового струмка.
— О, це чудово! — сказав Вовк. — Я теж хочу провідати твою бабусю. Тільки я побіжу ось цією короткою доріжкою, а ти йди он тією довгою галявиною та назбирай бабусі букет свіжих лісових дзвіночків!

Червона Шапочка пішла збирати квіти, а Вовк щодуху помчав найкоротшою стежкою просто до бабусиної хатки. Підбіг, постукав у двері: тук-тук-тук!
— Хто там? — питає слабким голосом бабуся з ліжка.
— Це я, ваша онучка, Червона Шапочка! — пропищав Вовк тонким голоском. — Принесла вам пиріжків від мами!
— Смикни, дитинко, за мотузочку, двері й відчиняться!

Смикнув Вовк за мотузочку, увірвався в хату й проковтнув бідну бабусю! Потім надяг її нічний чепець, окуляри, заліз під ковдру й чекає.

Невдовзі прийшла й Червона Шапочка. Постукала у двері, зайшла в хату й підійшла до ліжка. Дивиться на бабусю, а та якась дивна:
— Бабусю, чому у вас такі великі очі?
— Щоб краще бачити тебе, дитинко!
— Бабусю, а чому у вас такі великі вуха?
— Щоб краще чути твій дзвінкий голосок!
— Бабусю, а чому у вас такі величезні гострі зуби?!
— А це щоб швидше з’їсти тебе! — вигукнув Вовк, зіскочив із ліжка та проковтнув Червону Шапочку!

Наївся Вовк, ліг знову в ліжко та й захропів на весь ліс. А повз хатинку якраз проходили сміливі лісоруби з гострими сокирами. Чують — щось надто голосно хропе бабуся. Заглянули у віконце — а там ситий Вовк вилежується!

Лісоруби миттю розрубали черево вовка, і звідти цілі й неушкоджені вийшли радісна Червона Шапочка та її бабуся! Вовка провчили так, що він назавжди втік із цього краю. А Червона Шапочка міцно обняла бабусю й пообіцяла собі завжди слухатися маминих порад.