Казка «Кривенька Качечка»

Жили собі дід та баба. Були вони старенькі й самотні, ні діточок у них, ні внуків. Пішли вони якось у ліс по гриби та по ягідки. Шукав дід під дубом, коли бачить — у кущику осоки сидить маленька дика качечка, переламала ніжку й плаче.

Пожаліли старенькі пташину:
— Візьмемо її, бабусю, додому, вилікуємо, буде нам хоч якась жива душа в хаті.

Принесли качечку, зробили їй у куточку м’якеньке гніздечко з пуху та сіна, нагодували зернятком і напували водицею. А самі вранці пішли в поле працювати.

Повертаються ввечері додому й оченятам не вірять: долівка виметена чисто, піч вибілена, на столі стоїть теплий запашний борщ у горщику й рум’яна паляниця лежить на вишитому рушнику! А качечка сидить тихенько у своєму гніздечку.

Наступного дня знову те саме: у дворі порядок, вода з криниці наношена, страви наварені. Здивувалися дід із бабою, пішли до сусідів питати, чи не заходив хто, але ніхто чужий на подвір’я не ступав.

Вирішили старенькі перевірити. Зробили вигляд, що йдуть у поле, а самі сховалися за коморою й заглядають у віконце. Дивляться — качечка вилізла з гніздечка, скинула з себе пір’ячко — і постала перед ними надзвичайної краси дівчина! Почала поратися по хаті, тісто місити, воду носити.

Дід із бабою тихенько зайшли в сіни, схопили те гніздечко з качиним пір’ячком та й кинули у вогонь у печі! Згоріло пір’ячко.

Зайшла дівчина, побачила попіл і гірко заплакала:
— Ой, дідусю й бабусю, навіщо ж ви моє пір’ячко спалили?! Я б у вас довіку жила як рідна дочка, а тепер не можу тут залишатися! Зробіть мені веретенце й кужілочку, я прястиму ниточки.

Зробив дід веретенце. Сіла дівчина на подвір’ї на призьбі, пряде тоненьку шовкову нитку й сумує. Коли це летить над селом табун диких качок. Побачили дівчину й заспівали в небі:

Онде наша діва,
Онде наша вдова,
На метеному дворі,
На чесанім колі!
Скиньмо по пір’ячку,
Нехай летить з нами!

Скинула кожна качечка по пір’ячку. Дівчина вдягла їх — але не вистачило пір’я, щоб злетіти. Летить другий табун, заспівав ту саму пісню й скинув ще по пір’ячку. Одяглася дівчина у срібне пір’ячко, змахнула крильцями, перетворилася на чарівну качечку та й полинула високо в блакитне небо зі своїм вільним пташиним родом.

А старенькі дід із бабою плакали на подвір’ї й до кінця днів шкодували, що не послухалися мудрості й не зберегли довіру кривенької качечки.