Казка «Коза-Дереза»

Був собі дід та баба. Пішов дід на ярмарок та й купив собі козу за три копи. Привів додому, а наступного дня посилає старшого сина її пасти.

Пас син козу з ранку до вечора у шовковій травиці коло тихої водиці. Привів увечері додому. Вийшов дід на поріг і питає:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
А коза затупотіла копитцями та як перемеле:

Я й не пила, я й не їла!
Тільки бігла через місточок,
Ухопила кленовий листочок,
Тільки бігла через гребельку,
Ухопила водиці крапельку —
Тільки й пила, тільки й їла!

Розгнівався дід на сина, вигнав його з двору. Послав молодшого сина. Той пас на найкращих луках, а коза ввечері знову своєї співає: «Не пила, не їла!»
Прогнав дід і молодшого сина, послав бабу. Баба пасла козу, наче дитину доглядала, а коза дідові знову те саме верзе.

Розсердився дід, пішов сам пасти. Пас у зеленій діброві, напував із чистого джерела. Тільки-но підбіг додому наперед, вийшов на поріг і питає:
— Кізонько моя люба, чи ти пила, чи ти їла?
А вона знову:
— Я й не пила, я й не їла, тільки кленового листочка вхопила!

Зрозумів дід, що коза брехлива й невдячна. Хотів її провчити, а коза вирвалася та й чкурнула в ліс!

Бігла коза лісом, побачила Зайчикову хатку, заскочила всередину, зачинилася на засув і вилізла на піч. Прийшов бідний Зайчик, хоче зайти у власну хатку, а з печі як закричить страшний голос:

Я Коза-Дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замечу —
Тут тобі й смерть!

Злякався Зайчик, сів під березою та гірко плаче. Іде Вовк: «Чого плачеш, Зайчику?» Розповів Зайчик. Пішов Вовк виганяти — коза як затупотить, Вовк і злякався. Ішов Ведмідь — теж злякався грізних слів кози.

Аж тут лізе маленький Рак-неборак:
— Чого плачеш, куцохвостий?
— Як же мені не плакати, звірі гнали козу — не вигнали, де тобі, ракові!
— А я вижену! Ходімо!

Підійшов Рак до дверей хатки та як вигукне сміливим басом:

А я Рак-неборак,
Як ущипну — буде знак!
Вилазь, козо, з печі,
Бо зроблю кліщами каліцтво твоїй козиній печінці!

Коза злякалася, зіскочила з печі та як кинеться навтьоки з хатки у темні хащі! Тільки ратиці замиготіли. А Зайчик щиро подякував сміливому Ракові, і стали вони дружно жити-поживати та добра наживати.