Казка «Солом’яний Бичок»

Жили собі дідусь та бабуся. Були вони дуже бідні, ні корівки в них не було, ні козиці. От бабуся якось і просить:
— Зроби мені, дідусю, солом’яного бичка та осмоли його гарненько чорною смолою, я буду його пасти, наче справжнього!

Дід узяв солому, скрутив гарного бичка, приробив роги з гілочок, хвостик із колосків та й просмолив боки пахучою чорною смолою. Поставив на сонці — стоїть бичок, наче живий!

Вранці бабуся взяла прядку й мичку, погнала бичка на високу могилу пастися. Сидить бабуся під кущем, пряде нитку, задрімала на теплому сонечку. А солом’яний бичок стоїть коло стежки.

Коли це біжить з темного лісу Ведмідь:
— О, який дивний бичок! Хто ти такий?
А бичок мовчить. Ведмідь підійшов ближче:
— Дай-но я тебе за бік вкушу!
Вчепився зубами в бік — та й застряг у смолі! Смикав-смикав лапою — і лапа прилипла! Прокинулася бабуся, бачить — ведмідь у смолі борсається. Покликала діда, привели ведмедя до клуні та й замкнули.

Наступного дня погнала бабуся бичка знову. Біжить сірий Вовк-панібрат.
— Що це за бичок? Ану покуштую соломинки!
Вчепився зубами — прилип міцно! Дід із бабою завели й Вовка до клуні.

На третій день прибігла руда Лисичка — хотіла почухати спинку об смоляний бік та й прилипла хвостом і лапками. Привели й Лисичку. А за нею й Зайчик-побігайчик потрапив у смолу.

От сів дідусь на порозі, гострить ножа на бруску: дзень-дзень!
Виглянув Ведмідь із клуні та й питає тремтячим голосом:
— Дідусю, а навіщо ти ножа гостриш?
— А щоб з тебе, ведмедику, теплий кожух на зиму пошити!
— Ой, дідусю, відпусти мене на волю! Я тобі цілий вулик солодкого липового меду принесу!
Дід подумав та й відпустив Ведмедя.

Гострить дід далі ножа.
— А для чого зараз гостриш, діду? — питає Вовк.
— А щоб з тебе теплу шапку зробити!
— Відпусти мене, дідуню, я тобі цілу отару овечок прижену!
Відпустив дід і Вовка.

Лисичка пообіцяла принести жирних гусочок та курочок, а Зайчик — ніжних стрічок та смачних ягід. Відпустив дід усіх звірят у зелений ліс.

Баба бідкається: «Навіщо відпустив, обмануть звірі!» Аж на світанку чують — хтось стукає у ворота. Вийшов дід — а там Ведмідь цілий вулик меду прикотив! Потім прибіг Вовк і пригнав овечок. Прибігла Лисичка — принесла мішок курочок, а Зайчик насипав кошик лісових горіхів та ягід.

Зраділи старенькі! Зажили в достатку, солом’яного бичка берегли як найбільший скарб, а лісових звірів завжди пригощали смачним частуванням.