Казка «Бременські музиканти»

Жив колись господар, і мав він вірного роботящого Осла. Багато років осел возив важкі мішки на млин, та під старість утратив сили. Господар вирішив перестати його годувати, але осел зрозумів лихе та й рушив дорогою до славетного міста Бремена: «Піду туди, стану міським музикантом!»

Іде осел, коли бачить — лежить коло дороги мисливський Пес, язика висунув, важко дихає.
— Чого це ти так задихався, друже? — питає осел.
— Ой, старий я став, на полюванні за зайцем не встигаю, хазяїн хотів мене вбити, ледве втік! Як тепер на хліб заробити?
— Ходімо зі мною до Бремена! Я гратиму на лютні, а ти битимеш у литаври — вийде чудовий музичний ансамбль!

Пес зрадів і пішов з Ослом. Ідуть лісовою стежкою, аж на паркані сидить смугастий Кіт, вуса опустив, сумний, наче після дощу.
— Що з тобою сталося, вусатий?
— Ой, постарів я, зуби притупилися, бігати за мишами ліньки, більше на теплій печі муркотіти люблю. А хазяйка хотіла мене в річці втопити!
— Ходімо з нами до Бремена! Ти ж майстер нічних серенад, співатимеш у нашому гурті!

Пішли втрьох. Проходять повз панський двір, а на воротах сидить Півень і горлає щосили: «Ку-ку-рі-ку!»
— Чого це ти так розриваєшся? — питає осел.
— Та завтра в неділю приїдуть гості, і господиня наказала кухарці зварити з мене суп! От я й співаю востаннє, поки живий!
— Та в тебе ж чудовий дзвінкий голос! Ходімо з нами до Бремена, разом нам ніяка біда не страшна!

Рушили вони вчотирьох. Але місто Бремен було далеко, а сонце вже сідало за обрій. Зайшли друзі в темний бір шукати нічлігу. Осел і пес лягли під розлогим дубом, кіт умостився на міцній гілці, а півень злетів на самісіньку верхівку.

Поглянув півень навколо й кричить униз:
— Друзі, я бачу світло! Неподалік світиться віконце в хатині!
— Ходімо туди, — каже осел, — бо під деревом постіль холодна й тверда!

Підійшли вони тихенько до хатинки, а це було лігво небезпечних лісових розбійників. Осел, як найвищий, підійшов до вікна й заглянув усередину.
— Що ти там бачиш, сірий? — питає пес.
— Ой, бачу стіл, а на ньому повно смаженого м’яса, пирогів, солодких напоїв! А довкола сидять розбійники, бенкетують і гроші рахують!

Почали друзі радитися, як розбійників вигнати. І вигадали хитрий план! Осел поставив передні копита на підвіконня, пес виліз ослу на спину, кіт стрибнув на спину псові, а півень злетів котові на голову.
І як заграли вони свою «музику» на один рахунок:
Осел заревів: «І-а-а-а!»
Пес загавкав: «Гав-гав-гав!»
Кіт заверещав: «Няв-няв-няв!»
А півень загорлав: «Ку-ку-рі-ку-у-у!»

Та всі разом шубовснули крізь вікно просто в кімнату з дзенькотом розбитого скла! Розбійники подумали, що на них напала страшна семиголова лісова нечисть, перекинули стіл і нажахані дременули темним лісом без оглядки!

А четверо веселих друзів сіли до столу, смачно попоїли, погасили світло й лягли спати: осел у дворі на соломці, пес за дверима, кіт на теплій печі біля попелу, а півень на високому сідалі під дахом.

Опівночі отаман розбійників послав одного розвідника перевірити, чи безпечно в хаті. Зайшов розбійник у темряву, бачить — у печі дві гарячі вуглинки світяться. Він підніс сірника, щоб засвітити свічку, а то були палаючі очі кота! Кіт скочив йому на обличчя й роздряпав носа!
Розбійник кинувся до дверей — пес укусив його за ногу. Вибіг у двір — осел дав йому доброго стусана копитом у спину! А півень на сідалі як закричить: «Ку-ку-рі-ку!»

Прибіг розвідник до ватаги, зуби цокотять:
— Ой, отамане, там живе страшна відьма — вона роздряпала мені обличчя довгими пазурами! За дверима сидить чорт із ножем і штрикнув мене в ногу! У дворі стоїть велетень із дубиною й ударив по спині, а на даху суддя кричить: «Приведіть мені розбійника сюди!»

Злякалися розбійники та й назавжди втекли з того лісу. А Бременським музикантам так сподобалася затишна хатинка, що вони вирішили залишитися в ній жити. І жили вони дружно, весело співаючи пісень і радіючи кожному новому сонячному дню!