Казка «Рукавичка»

Ішов дід лісом у морозний зимовий день, а за ним біг маленький песик. Ішов дід, ішов та й ненароком загубив рукавичку.

От біжить лісом Мишка-шкряботушка, замерзла. Побачила рукавичку, залізла всередину й каже:
— Ось тут я й житиму, тепло й затишно!

Коли це скаче Жабка-скрекотушка, цокотить від холоду:
— Ква-ква! Хто-хто в цій рукавичці живе?
— Я, Мишка-шкряботушка! А ти хто?
— А я Жабка-скрекотушка. Пусти й мене погрітися!
— Заходь, удвох тепліше буде!

Живуть собі вдвох. Біжить Зайчик-побігайчик, заглядає:
— Хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка та Жабка-скрекотушка! А ти хто?
— А я Зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Ну йди вже, помістимося!

Коли це біжить Лисичка-сестричка, хвостом слід замітає:
— Хто-хто в цій рукавичці живе?
Відповідають їй звірі.
— Пустіть і мене, Лисичку-сестричку, лапки зігріти!
Посунулися звірята — пустили й Лисичку.

Аж тут суне Вовчик-братик, зубами клацає:
— Хто в рукавичці живе? Пустіть і мене переночувати!
Посунулися ще трохи — вліз і Вовчик. Уже тісно в рукавичці, аж тріщить!

А далі біжить Кабан-іклан:
— Хро-хро! Пустіть і мене!
— Та куди ж ти залізеш, і так ледве дихаємо!
— Та якось улізу!
Вліз і Кабан. Рукавичка роздулася, ось-ось розірветься!

Коли це тріщать сухі гілки — суне сам Ведмідь-набрідь:
— Гу-гу-гу! Хто тут живе? Пустіть і мене погрітися!
— Куди ми тебе пустимо, місця зовсім немає!
— А я скраєчку притулюся!
Вліз і Ведмідь. Сім звірят у рукавичці зібралися, сидять дружно, гріються.

Коли це дід оглянувся: ой, а де ж рукавичка? Повернувся назад шукати, а песик попереду побіг. Бачить песик — лежить рукавичка на снігу й ворушиться!
Песик як загавкає: «Гав-гав-гав!»
Злякалися звірі гавкоту, вискочили з рукавички та й розбіглися хто куди в темний ліс. А дід підійшов і забрав свою теплу рукавичку.