Казка «Попелюшка»

Жив колись багатий дворянин. По смерті першої дружини одружився він удруге з пихатою та злою жінкою, яка мала двох вередливих дочок, схожих на неї у всьому. А в дворянина була своя донька — красуня з золотим серцем і лагідною вдачею, вся у свою покійну матінку.

Мачуха від першого дня невзлюбила падчерку: змушувала її виконувати найважчу чорну роботу в домі. Дівчинка мила каструлі, чистила сходи, прала білизну й спала на горищі на тонкому сіннику. А коли вечорами втомлена присідала відпочити коло вогнища в куточку біля попелу, сестри глузливо прозвали її Попелюшкою.

Одного разу молодий принц королівства вирішив улаштувати пишний бал і запросив усю знатну молодь країни. Сестри Попелюшки раділи, приміряли розкішні сукні, оксамитові стрічки та намиста. Попелюшка цілими днями прасувала їхні спідниці та зачісувала коси. Коли сестри поїхали в золоченій кареті до королівського палацу, Попелюшка не витримала й гірко заплакала.

Раптом кімната осяялася м’яким сріблястим світлом, і перед дівчиною з’явилася її добра Хрещена — чарівна Фея:
— Чому ти плачеш, моя люба дитино?
— Ой, матінко-хрещена, я так хотіла б хоч одним очком поглянути на королівський бал!
— Ти добра й працьовита дівчинка, тому ти обов’язково поїдеш на бал!

Торкніться чарівною паличкою звичайного помаранчевого гарбуза з городу — і він перетворився на розкішну золоту карету! Торкнулася шести мишок із мишоловки — і постали шестеро баских коней сріблястої масті. Вусатий щур перетворився на статного кучера, а ящірки з саду — на струнких лакеїв у зелених камзолах.

А коли Фея торкнулася бідного старенького платтячка Попелюшки — воно миттю перетворилося на сліпучу сукню із золота й срібла, всипану діамантами. А на ніжках засяяли кришталеві черевички небаченої краси!

— Вирушай, Попелюшко, веселися від душі! — наказала Фея. — Але пам’ятай суворе правило: як тільки годинник проб’є північ — карета знову стане гарбузом, коні — мишами, а твоя сукня — старим попелястим лахміттям!

У палаці поява невідомої красуні викликала справжній фурор. Принц не відходив від Попелюшки ні на крок, танцював лише з нею й пригощав солодкими фруктами. Сестри навіть не впізнали в ній свою замурзану служницю! За чверть до дванадцятої Попелюшка чемно вклонилася гостям і швидко поїхала додому.

Наступного вечора бал повторився. Попелюшка знову кружляла у вальсі з принцом і була така щаслива, що зовсім забула про час! Аж раптом вежовий годинник почав відбивати північ: бом… бом… бом!

Злякалася дівчина, вирвалася з рук принца й помчала сходами до виходу. Принц кинувся навздогін, але знайшов на сходах лише маленький кришталевий черевичок, що зіскочив із тендітної ніжки втікачки.

Наступного дня королівські оповісники оголосили по всій країні: принц одружиться з тією дівчиною, на чию ніжку припаде кришталевий черевичок. Міряли принцеси, графині, міряли сестри Попелюшки — нікому черевичок не підходив. А коли принц приїхав до їхньої хати й побачив скромну Попелюшку, він запропонував поміряти й їй. Черевичок підійшов ідеально, а з кишеньки фартуха дівчина дістала другий такий самий кришталевий черевичок!

Принц упізнав свою кохану, взяв її за руку й повіз до палацу. А добра Попелюшка вибачила своїм сестрам усі образи й запросила жити при дворі. Незабаром зіграли пишне весілля, і жили вони довго та щасливо в добрі й злагоді.