Казка «Сірко»

Був собі в одного селянина пес Сірко. Багато літ вірно охороняв він обійстя: і вдень, і вночі беріг хату від злодіїв. Але прийшла старість — перестав пес бачити й чути, як раніше. Якось уночі залізли злодії й обікрали комору. Розгнівався господар та й вигнав старого пса з двору.

Блукає бідний Сірко полем, плаче від образи й голоду. Коли це виходить із гущавини сірий Вовк:
— Здоров був, Сірко! Чого блукаєш лісом, мов сліпий?
— Та ось, брате Вовче, прогнав мене господар на старість літ. Нікому я тепер непотрібний.
Вовк подумав і каже:
— А знаєш що, Сірко? Я тобі допоможу повернутися додому з пошаною! Слухай уважно.

— Завтра твій господар із жінкою поїдуть у поле жати жито. Жінка покладе мале дитя під копицею снопів. Я підкрадуся, схоплю дитину і зроблю вигляд, що біжу в ліс. А ти доганяй мене і голосно гавкай! Я тобі дитину віддам цілою й неушкодженою. Господарі побачать твій подвиг і шануватимуть тебе все життя!

Так і зробили. Жнуть господарі жито, аж крик: Вовк схопив дитину! Батько біжить з косою, мати голосить! Аж тут звідки не візьмись вискакує старий Сірко, доганяє Вовка, відбиває дитятко і обережно несе батькам у зубах!

Батько заплакав від радості:
— Пробач мені, мій вірний Сірочко!
Привели Сірка в хату, нагодували свіжим м’ясом, паляницями, молоком, постелили теплий кожух біля печі. Відтоді Сірко жив у господаря, як пан.

Минув час. Восени видавав господар заміж старшу дочку, справляли гучне українське весілля. Музики грають, на столах ковбаси, печеня, пироги! Згадав Сірко свого рятівника Вовка: «Треба ж і мені другові віддячити за добро!»

Пішов Сірко в ліс, привів Вовка ввечері до хати й непомітно завів під святковий стіл. Став Сірко нишком тягати зі столу найкращі шматки ковбаси, м’яса, пирогів та частувати Вовка під скатертиною. Вовк наївся, випив солоду, розімлів у теплі та й шепоче на вухо Сіркові:
— Ой, Сірко, добре мені тут! Зараз я як заспіваю від душі!
— Ти що, з глузду з’їхав?! — перелякався Сірко. — Мовчи, бо люди повбивають!
— Не можу мовчати, душа співати просить!

Та як завиє Вовк під столом на всю хату басом: «У-у-у-у!»
Гості полякалися, жінки заверещали, мужики вхопили рогачі! Але тут Сірко спритно вискочив, схопив Вовка за шию й почав робити вигляд, що бореться з ним і виганяє на подвір’я. Вивів Вовка за ворота в безпечне поле, перевів дух і каже:
— Ну що, брате, віддячив я тобі за добро?
— Дякую, Сірко, на все життя наївся! Будь здоровий, друже!

Обійнялися вони й розійшлися кожен своєю стежкою: Сірко — спати в теплу хату, а Вовк — співати своїх пісень під місяцем у вільному дрімучому лісі.