Казка «Колобок»

Жили собі дід та баба. От якось дід і каже бабі:
— Бабусю, а спечи-но нам смачного рум’яного колобка!
— Та з чого ж я його спечу, коли й борошна в нас немає?
— А ти піди, бабусю, вимети засік, пошкреби по засіках, назбирай хоч жменьку борошна, та й спечи!

Пішла баба, повимітала засік, пошкребла по засіках, назбирала жменьку борошна, замісила тісто, спекла в печі колобок і поклала на підвіконні, щоб вихолов.

Лежав, лежав Колобок на вікні, а тоді стриб на призьбу, з призьби — на стежку, зі стежки — у двір, а з двору — за ворота та й покотився далі й далі по доріжці!

Котиться Колобок лісовою стежкою, а назустріч йому Зайчик-побігайчик:
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, Зайчику, я тобі пісеньку заспіваю:

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений,
Я на віконці охолоджений!
Я від дідуся втік,
Я від бабусі втік,
І від тебе, Зайчику, втечу!

Та й покотився далі, тільки його Зайчик і бачив!

Котиться Колобок темним бором, аж назустріч йому сірий Вовк-панібрат:
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, Вовчику, я тобі пісеньку заспіваю!
Заспівав Колобок свою пісеньку й покотився собі далі, а Вовк тільки облизнувся.

Котиться далі, аж тріщать кущі — виходить клишоногий Ведмідь:
— Колобок, Колобок, я тебе з’їм!
— Де тобі, клишоногому, мене з’їсти! Послухай краще моєї пісеньки!
Заспівав Колобок дзвінким голоском, покотився через галявину — і Ведмідь його не наздогнав.

Котиться Колобок узліссям, а назустріч йому руда Лисичка-сестричка.
— Добрий день, Колобочку! Який же ти гарний, рум’яний та пишний!
Колобок зрадів такій похвалі, зупинився й заспівав:

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений…
Я від діда втік, від баби втік,
Від Зайця втік, від Вовка втік,
Від Ведмедя втік, і від тебе, Лисичко, втечу!

А хитра Лисичка й каже лагідним голосочком:
— Ой, яка гарна пісенька! Тільки ж я, Колобочку, старенька стала, недочуваю. Сядь мені на язичок та заспівай ще разочок, голосніше!
Колобок зраділа своїй славі, стрибнув Лисичці на язичок, а Лисичка — гам! — і з’їла його.