Казка «Пан Коцький»

Був собі в одного чоловіка кіт — старий та лінивий, мишей уже не ловив, тільки на печі спав. От чоловік узяв його та й вивіз у дрімучий ліс: хай, мовляв, сам собі раду дає. Сидить кіт під дубом, сумує.

Коли це біжить Лисичка. Побачила небаченого звіра й питає з повагою:
— Добрий день, вельмишановний пане! Хто ви такий будете і з яких країв до нашого лісу завітали?
А кіт розпушив вуса, вигнув спину та й поважно відповідає:
— Я — Пан Коцький, заморський воєвода! Прислали мене сюди всіма лісовими звірами керувати!

Лисичка злякалася такого начальства, вклонилася низько:
— Будьте мені за господаря, Пане Коцький! Ходіть до моєї хатки, я вас курочкою частуватиму!

Повівся кіт до Лисички. Нагодувала вона його, ліг він спати на м’якій постелі. А Лисичка побігла в ліс похвалитися. Зустрічає Вовка:

— Здоров була, Лисичко! Чому це ти така весела?
— А тому, що в мене тепер живе великий і грізний Пан Коцький! Хто його не вшанує — того на шматки роздере!
Злякався Вовк:
— Ой, Лисичко, а як би мені на нього хоч одним очком глянути?
— Треба приготувати для нього великий обід: принеси жирного барана, поклади на галявині, а сам заховайся в кущах, бо розсердиться!

Пішов Вовк, розповів усе Ведмедю та Кабанові. Ведмідь приніс цілого бика, Вовк — барана, Кабан — мішок картоплі, а Заєць — солодку капустину. Зварили вони смачний обід, накрили стіл на лісовій поляні.

— Хто ж піде кликати Пана Коцького? — питає Ведмідь.
— Я неповороткий, — каже Ведмідь.
— Я старий, — каже Вовк.
— Я не вмію чемно просити, — хрюкає Кабан.
Послали Зайчика. Прибіг Зайчик до Лисиччиної хати, зацокотів зубами:
— Пане Коцький, просимо вас на обід!

Ведмідь від страху заліз на високу сосну, Вовк сховався під сухим хмизом, Кабан зарився в листя під кущем, а Заєць забився під пеньок.

Веде Лисичка свого гостя. Кіт побачив на столі гору м’яса, наївся смачно, підняв хвіст угору та як замуркоче: «Мау-мау! Мяу!»
А звірам на дереві чується: «Мало-мало! Ще давай!»
— Ой леле, — шепоче Ведмідь на сосні, — такий малий, а йому цілого бика мало!

Тут Кабанові під хмизом комар сів на вухо. Кабан ворухнув вухом, а листочки зашелестіли. Кіт подумав, що то сіра мишка шурхотить у траві, як стрибне — та пазурами в те вухо!

Кабан як заверещить, як кинеться навтьоки через кущі! Кіт сам злякався дикого кабана, підскочив угору і просто на сосну, де сидів Ведмідь!
Ведмідь подумав, що Пан Коцький лізе його з’їсти, як бебехнеться з верхівки на землю, придавив Вовка в кущах — і всі четверо побігли лісом так, що аж земля гула!

А Пан Коцький із Лисичкою спокійно доїли весь обід і відтоді жили в лісі без усякого страху, бо всі звірі боялися навіть близько підійти до їхнього двору.