Казка «Котигорошко»

Був собі чоловік та жінка, і мали вони шестеро синів і одну дочку. От якось поїхали сини в поле орати, а сестрі наказали обід принести. Підступний крилатий Змій звів дівчину з дороги, схопив і заніс у своє підземне царство, а потім полонив і всіх шістьох братів.

Залишилися батько з матір’ю самі, горюють щодня. От пішла мати до криниці по воду, коли бачить — котиться дорогою кругла горошинка. Підняла мати горошинку та й з’їла. І народився в неї невдовзі син, якого назвали Котигорошком.

Росте хлопець не по днях, а по годинах. Що не день — то дужчає, стає справжнім богатирем. Дізнався Котигорошко про своїх братів та сестру і каже батькам:
— Піду я, таточку й мамочко, визволяти братів із неволі!

Пішов Котигорошко до коваля:
— Скуй мені, ковалю, таку булаву, щоб важила сто пудів!
Викував коваль булаву. Взяв її юнак, підкинув високо під самісінькі хмари та й ліг поспати. Через три дні летить булава назад, гуде земля! Підставив Котигорошко палець — булава вдарилася й розкололася.
— Ні, — каже богатир, — треба міцнішу булаву скувати, щоб сталь дзвеніла!

Скував коваль булаву з найміцнішого заліза. Підкинув Котигорошко в небо — летить через три дні, вдарилася об коліно богатиря і тільки трохи зігнулася.
— Оце добра зброя, з нею можна вирушати в похід!

Прийшов Котигорошко до змієвого замку та як гукне богатирським голосом:
— Виходь, Змію клятий, на чесний бій — будемо судитися за кривду людську!
Вилетів Змій триголовий, вогнем дихає:
— Хто це сміє мій спокій тривожити? Я тебе на одну долоню покладу, а другою прихлопну!
— Не хвались, Змію, спершу силу поміряй!

Зійшлися вони в смертному двобої. Ударив Змій — увігнав Котигорошка в землю по коліна. А Котигорошко розмахнувся своєю залізною булавою, вдарив Змія — і збив йому голови геть!

Визволив хоробрий богатир рідних братів і любу сестричку, забрав усі скарби зміїні та щасливо повернувся додому до батька й неньки. І запанував мир та радість на всій українській землі!