Казка «Троє поросят»

Жили собі на світі троє братиків-поросят, усі троє однаковісінькі — кругленькі, рожевенькі, з кумедними закрученими хвостиками. Звали їх Ніф-Ніф, Нуф-Нуф та Наф-Наф.

Ціле літо брати ніжилися на сонечку, качалися в зеленій шовковій травичці та співали веселих пісень. Але настала прохолодна осінь, почастішали холодні дощі, а вранці на калюжах з’явився перший льодок.

Мудрий Наф-Наф одного ранку й каже братам:
— Пора нам, братики, подумати про теплу зиму. Давайте всі разом збудуємо міцний і затишний будинок, у якому не буде страшний ні мороз, ні сірий Вовк із лісу!
Але ледачі Ніф-Ніф та Нуф-Нуф тільки розсміялися:
— Та до зими ще далеко! Ми ще погуляємо!

Коли вже зовсім похолодало, вирішив Ніф-Ніф зліпити собі хатинку нашвидкуруч. Назбирав соломи, склав стіни, перекрив очеретом — і до вечора хатинка готова! Заспівав Ніф-Ніф:

Хоч півсвіту обійди,
Обійди, обійди,
Кращої хатки не знайти,
Не знайти, не знайти!

Нуф-Нуф теж не захотів довго трудитися. Наламав сухих гілочок, повбивав кілочки, закидав листям — і готова хатинка з прутиків! Подивилися брати на роботу Наф-Нафа й здивувалися: той копав глибокий фундамент, носив важке каміння, місив глину й складав міцні кам’яні стіни з дубовими віконницями та міцними важкими дверима.

А в лісі якраз зголоднів великий зубастий Вовк. Вийшов він на галявину й побіг просто до солом’яної хатки Ніф-Ніфа. Постукав у двері:
— Відчини, поросятко, пусти погрітися!
— Нізащо не відчиню!
— А я як дмухну, то вся твоя хата розлетиться!

Набрав Вовк повні груди повітря та як дмухне: «Ф-ф-ф-у-у-у!» — солом’яна хатка злетіла в повітря, мов кульбабка! Ніф-Ніф щодуху припустив до будинку Нуф-Нуфа з гілочок. Заскочив, зачинив двері, тремтять удвох.

Підбіг Вовк і до другої хатки:
— Зараз я вас обох з’їм!
Дмухнув раз — захиталася хатка. Дмухнув вдруге щосили: «Ф-ф-ф-у-у-у!» — тріснули сухі гілочки, розлетілися стіни! Поросята верещать і біжать без тями до кам’яного будинку Наф-Нафа.

Наф-Наф швидко впустив переляканих братів, засунув масивний залізний засув і нагодував їх теплим супом коло каміна. Підійшов лютий Вовк до кам’яного замку:
— Ану відкривайте, а то рознесу вашу халупу!
Дмухав Вовк раз, дмухав два, дмухав десять разів, аж синім став — а кам’яний будинок стоїть непорушно, мов скеля!

Вирішив тоді Вовк залізти на дах і спуститися через димар. Але розумний Наф-Наф почув шурхіт на даху й миттю роздмухав у каміні яскравий вогонь та поставив великий казан із киплячою водою!
Злетів Вовк у димар і плюснувся просто в гарячий казан! Завив вовк від опіку, вискочив кулею назад у димар і помчав у темні лісові хащі так, що більше його в цьому краю ніколи не бачили.

А троє поросят відтоді стали дружно жити разом у міцному кам’яному будинку, де завжди було тепло, безпечно й весело.