Казка «Івасик-Телесик»

Жили собі дід та баба. Були вони старенькі, і не було в них діточок. От якось баба й просить:
— Діду, вирубай мені в лісі деревинку, я покладу її в колисочку та й буду колисати, хоч якась утіха буде на старість.

Пішов дід у ліс, вирубав липову цурпалочку. Поклала баба її в колисочку, гойдає й співає колискову. А вранці дивляться — замість полінця лежить гарнесенький хлопчик! Назвали його Івасиком-Телесиком.

Підріс хлопчик моторний та розумний. Зробив йому дідусь золотий човник і срібне весельце. Плаває Телесик по річці, ловить рибку для батьків. А мати опівдні приходить до берега і кличе:

Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити,
І сорочечку передіти!

Почує Телесик ніжний рідний материн голос, припливе, віддасть рибку, попоїсть і знову на річку рибалити.

Підслухала це зла Змія. Прийшла до берега та як зареве товстим хрипким голосом:
— Телесику, Телесику! Приплинь до бережка!
А Телесик чує:
— Ні, це не моєї матінки голосок! У моєї матінки голосок тоненький, соловейковий, а твій товстий та страшний! Пливи, човнику, далі й далі!

Пішла Змія до коваля й наказала: «Скуй мені тоненький голосок, бо я тебе з’їм!» Скував коваль тоненький голос, мов шовкова ниточка. Прийшла Змія знову до річки й заспівала ніжним голосом. Повірив Телесик, приплив до берега, а Змія його схопила й понесла у свою хату!

Наказала Змія своїй дочці Оленці спекти хлопчика в печі, а сама полетіла гостей кликати. Але Телесик був кмітливий! Каже Оленці:
— Я ж маленький, не знаю, як на лопату сідати. Покажи мені сама!
Сіла Оленка на лопату, а Телесик — шусть її в піч, засунув заслінкою, а сам виліз на високий явір коло хати!

Повернулася Змія, побачила хитрість Телесика й почала гризти явір своїми залізними зубами. Тріщить дерево, ось-ось упаде! А в небі летить табун гусей-лебедят. Телесик плаче й гукає:

Гуси, гуси, лебедята!
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до тата й мами,
Там мені пироги з калиною,
Та солодкий медок!

Летів перший табун — не взяв. Летів другий табун — не взяв. А позаду летіло одне маленьке знесилене гусеня. Зглянулося воно на Телесика, підставило крильця, підхопило хлопчика й понесло понад лісами просто до рідної хати!

Опустило гусеня Телесика на призьбу під вікно. А в хаті баба пече пиріжки та й каже: «Оце тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!»
А Телесик знадвору у віконце: «А мені?»
Вибігли дід із бабою, обійняли синочка, плачуть від щастя! А рятівника-гусеня нагодували добірним зерном, напоїли солодкою водицею й відпустили у вільне синє небо.